ВЕЛЕТЕ́НСЬКИЙ, а, е. 1. Дуже великий за розмірами, силою прояву і т. ін. Це була людина велетенських розмірів, з могутньо розвиненим важким тілом (Мик., II, 1957, 499); Тоді Коловратський набрав повні легені повітря і раптом гримнув на повну силу своєї велетенської горлянки (Смолич, II, 1958, 37); Кругом хати росли старі велетенські волоські горіхи (Н.-Лев., II, 1956, 223); Робітники приносили дивні, хвилюючі чутки про нові велетенські заводи (Донч., II, 1956, 9); Велетенської сили грім звалився на море, і здавалося, буря завмерла від тієї сили (Кучер, Чорноморці, 1956, 57).
2. перен. Сповнений чогось надзвичайного, що вимагає для свого здійснення величезних зусиль, мужності і т. ін. Може вмерти і людина і розсипатись на порох — та горітиме на зорях велетенське її діло! (Ю. Янов., V, 1959, 39); Велетенські бачу цілі я На обріях світів (Рильський, І, 1956, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 317.