ВЕЛЕРЕЧИ́ВИЙ, а, е, заст., ірон. Багатослівний, пишномовний. Язик отой велеречивий (Шевч., II, 1963, 321); Він гнівно спиняв надмірно велеречивих промовців (Рибак, Час.., 1960, 100).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 317.