ВДОВІ́ВНА (УДОВІ́ВНА), и, ж., розм. Дочка вдови. То сяк, то так Придбав сірома грошенят.., Та до вдовівни навпростець Шелесть за рушниками! (Шевч., II, 1953, 50); [Кнуриха:] Удовівну ти віддав заміж за другого, як хотів (Мирний, V, 1955, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 312.