ВДОВИ́ЦЯ (УДОВИ́ЦЯ), і, ж. Те саме, що вдова́. У одній хатці, що вкрай стояла,.. жила удова, а у вдовиці був син, дитина єдина (Вовчок, І, 1955, 346); На його стук у двері з хати злякано вискочила удовиця (Стельмах, II, 1962, 121); З попелищ підвівся перший дім! Вдовиця там звила гніздо сирітонькам своїм (Нагн., Пісня.., 1949, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 312.