ВДОВЖ (УДО́ВЖ). 1. присл. У довжину, по довжині чого-небудь. Перемінився Порох з того часу.. Колись кругле обличчя розтяглося вдовж, осунулось (Мирний, II, 1954, 275); // у сполуч. з прийм. по. У довжину по чому-небудь. І посідають удовж по вулиці на завалинах, на колодках і, де можна, попід тинами (Кв.-Осн., II, 1956, 425).

◊ Вдовж і впо́перек (вшир) — у довжину і в ширину або скрізь, по всіх напрямках. Пархім орав: У плуг молодичків він здумав попитати: Пішли Бички вихрить — аж пальці знати. І вдовж і впоперек бурхати! (Бор., Тв., 1957, 169); Звільна їдем. Мовчки бродить Око вдовж і вшир (Фр., XIII, 1954, 181).

2. прийм. з род. в. Уживається при вказівці на розміщення кого-, чого-небудь, на спрямованість дії по довжині чогось. Ми пливли вдовж сірих скель (Коцюб., II, 1955, 299); Було б учити, як лежало поперек подушечки, а як удовж, то вже не поможеться (Номис, 1864, № 6009).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 312.