ВДИРА́ТИСЯ (УДИРА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., ВДЕ́РТИСЯ (УДЕ́РТИСЯ), ру́ся, ре́шся, док. 1. Входити, вбігати, в’їжджати куди-небудь, пробиваючись силою через певну перепону, перешкоду. Барикади впали, вояки штурмом вдиралися на ринок (Фр., VI, 1951, 160); Секретарка загородила собою двері, марно намагаючись не впустити молоду дівчину, яка, щось бурмочучи, таки вдиралася до кабінету (Ле, Міжгір’я, 1953, 159); Першим до міста вдерся бронепоїзд "Гроза" під командою Олександра Яковича Пархоменка (Панч, II, 1956, 275); // Входити, вбігати куди-небудь навально, без попередження і дозволу, здіймаючи шум. Додому Юра вдирається, як буря (Смолич, II, 1958, 24); У коридорі хтось загомонів, застугоніли сходи, і за хвильку крізь раптом відчинені двері до кімнати вдерлося четверо людей (Досв., Вибр., 1959, 222);

* Образно. Він не те, щоб узяв участь у суперечці, а навально вдерся в неї (Шовк., Інженери, 1956, 109).

2. перен. Раптово проникати куди-небудь у значній кількості, сильним струменем і т. ін. (про звуки, повітря і т. ін.). Раптом в ніжні звуки рояля вдираються інші: виття сирени, гудки заводів. Повітряна тривога (Коч., II, 1956, 373); З вулиць вдерся гамір (Рибак, Дніпро, 1953, 119); Повз шкіряне запинало, що заміняло двері, в ярангу вдерся холодний вітер (Трубл., І, 1955, 285).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 311.