Про УКРЛІТ.ORG

вдивовижу

ВДИВОВИ́ЖУ, присудк. сл. Дуже дивно, незвичайно, так, як ще не траплялося бачити, робити. Хіба йому вдивовижу, що комин чорний, як його трусять? (Барв., Опов.., 1902, 109); Очі його ніби говорили всім, що все те було не вдивовижу (Н.-Лев., І, 1956, 161); В перший раз, мені вдивовижу, була вся парламентська процедура! (Л. Укр., V, 1956, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 311.

вгору