ВДАЛИНІ́ (УДАЛИНІ́), присл. 1. На далекій відстані. Вдалині тріпотіли вітрила човнів (Коцюб., II, 1955, 299); Вийшли танки з лісів, задвигтіла земля вдалині (Мал., II, 1956, 101); Удалині глухо виводили пісню. Співали дівчата (Досв., Вибр., 1959, 408).

2. Далеко попереду, в майбутньому. Вербова гілка зацвіла У мене на столі, Як символ сонця і тепла, Ще схованих в імлі, Як знак зеленої весни, Котра ще вдалині (Рильський, І, 1956, 309); Дивлюсь я в дні прийдешні — У комунізму дні. Вони — не вдалині (Дор., Єдність, 1950, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 309.