ВДАЛИНУ́ (УДАЛИНУ́), присл. На далеку відстань; в далекий простір. Дехто придивлявсь вдалину, як отаман, дехто ще коло коня свого поравсь (Вовчок, І, 1955, 333); Зорі сяють нам вдалину (Тич., II, 1957, 319); Вже третій день Удалину Мчить поїзд рейками дзвінкими (С. Ол., Вибр., 1959, 103); * Образно. Тепер.. історія з орчиком наче одійшла вдалину і здається вже не такою дикунською (Кучер, Трудна любов, 1960, 125).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 310.