ВГВИ́НЧЕНИЙ (УГВИ́НЧЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до вгвинти́ти. Ремінні паси, нагайки, ланцюжки, кліщі, шворні, гумові палиці, шила. Все висіло на вбитих охайно до щита гвіздках, вгвинчених гаках (Чендей, Поєдинок, 1962, 49); *Образно. Наче уві сні з’явився Іннин батько — череватий, з дзеркально відшліфованою лисиною і очицями, глибоко вгвинченими під важким лобом (Речм., Твій побратим, 1962, 193).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 306.