ВГА́ЧЕНИЙ (УГА́ЧЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до вгати́ти1; // вга́чено, безос. присудк. сл. — Ну, та й капіталу ж тут угачено! — дивуючись, скрикнув я (Мирний, IV, 1955, 330); —Та ж йому й на думку не спаде, скільки в цей проклятущий ладан угачено грошей! — і пані заплакала (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 306.