ВВІ́ЧЛИВІСТЬ (УВІ́ЧЛИВІСТЬ), вості, ж. Властивість за знач. вві́чливий. Їй здавалося: та щира привітність Одарки, та її ввічливість та шаноба мали за собою якусь скриту надію (Мирний, III, 1954, 355); Не знає [Княжевич] навіть елементарної ввічливості. Не питаючись, чи розуміє хто з нас по-французьки, говорить з сином тільки на цій мові (Коцюб., III, 1956, 152); Коли заглянув він по обіді до його світлиці, то зробив се тільки з увічливості (Крим., А. Лаговський, І, II, 1905, 213); Відвідувач торопів, упрівав, але слухав заради ввічливості (Шиян, Баланда, 1957, 147).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 304.