ВВІ́ЧЛИВИЙ (УВІ́ЧЛИВИЙ), а, е. Який дотримується правил пристойності, виявляє уважність, люб’язність; чемний. Піднялась висока дівчина,.. така ласкава, привітна, ввічлива! (Вовчок, І, 1955, 86); А бабуся така увічлива, балакуча (Мирний, III, 1954, 307); Доктор був настільки ввічливий, що вислухав до кінця думки інших (Вільде, Сестри.., 1958, 298); Підкреслено ввічливий і шанобливий Шухновський пропустив мене першого до невеличкої вітальні (Збан., Малин. дзвін, 1958, 18); // В якому проявляється уважність, люб’язність. Писарша глянула Ваті в очі і неначе прочитала в їх, в ласкавому солоденькому ввічливому погляді, причину ласкавих запросин на чай (Н.-Лев., IV, 1956, 58); Помалу зав’язалась розмова, зовні байдужа, лише ввічлива (Шовк., Інженери, 1956, 121).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 304.