ВБІГА́ТИ (УБІГА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВБІ́ГТИ (УБІ́ГТИ), вбіжу́, вбіжи́ш, док. 1. Біжучи, проникати в межі чого-небудь. Вбігає мій Василько задиханий, блідий, і за ним два чоловіки в хату (Вовчок, І, 1955, 276); Бжозовський вбіг у молодий бур’ян і приліг у йому на саму землю (Н.-Лев., II, 1956, 204); В двір вбігла собака (Ю. Янов., І, 1958, 62).

2. розм. Заходити на короткий час. Почали до нас убігать дівчата, то одна, то друга — за те весілля гомоніти (Вовчок, І, 1955, 188).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 301.