ВАХЛАКУВА́ТИЙ, а, е. Незграбний, грубуватий, вайлуватий. У однієї жінки був чоловік, такий собі вахлакуватий та неповороткий, та ще і не мав усіх дома (Україна.., І, 1960, 250); Інспектор переступив поріг і побачив за столом знайому вахлакувату фігуру (Кир., Вибр., 1960, 126).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 298.