ВАТО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ватува́ти. Заплющивши очі, він [кларнетист] хитавсь взад і вперед своїм важким, ситим тулубом, одягненим у чорну ватовану піджачину (Коцюб., І, 1955, 231).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 297.