ВАРЯ́ГИ, ів, мн. (одн. варя́г, а, ч.), іст. Давньоруська і візантійська назва скандінавів (норманів), які в IX ст. чинили напади на Східну і Західну Європу, займалися також торгівлею, а пізніше служили воїнами-найманцями у слов’янських князів. Шляхами у греки проходили з боєм варяги (Перв., І, 1958, 214); Є таке місце в "Звенигорі": оповідання про напад варягів на слов’янське селище (Ю. Янов., V, 1959, 133).

ВАРЯ́ЗЬКИЙ, а, е. Прикм. до варя́ги. В Київ прибували з товарами слов’янські, візантійські, варязькі, арабські та інші купці (Визначні місця Укр., 1958, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 296.

варя́ги (одн. ч. варя́г) — давньору­ська і візантійська назва скандинавів (норманів); військові дружини цих народів чинили в IX ст. напа­ди на Західну Європу і Русь, за­ймалися також торгівлею, а пізні­ше служили воїнами-найманцями у давньоруських князів та при дво­рі імператора в Константинополі.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 64-65.