ВАРУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок., діал. 1. Не наважуватися. Бачу, хоче щось оповістити і варується (Вовчок, VI, 1956, 332); // Соромитися. Вони вже не варувалися його та вкладали йому всі поголоски, що котилися по кутку про його дочку (Коцюб., І, 1955, 274).

2. Остерігатися, берегтися. Котрий іде у старости, то най ся варує (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 295.

Варуватися, руюся, єшся, гл.

1) Не рѣшаться, стѣсняться. Що, Парасю голубонько? що тобі доброго трапилось? — А вона все варується мені сказати, тілько гляне та счервоніє. МВ. ІІ. 20. Як я тебе вірно люблю да заняти боюся. — Займай, займай, козаченьку, да займай, не варуйся: я за славу сама стану, сама й виговорюся. Грин. III. 276. Сватай, сватай, козаченьку, сватай, не варуйся. Мет. 329.

2) Остерегаться; беречься. Котрий іде у старости, то най ся варує. Гол. III. 215.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 128.