ВАРТОВИ́Й, а́, е́. 1. Який стоїть на варті, охороняє кого-, що-небудь. Парк теж оточувала вартова сторожа (Стор., І, 1957, 370); Прибігають вартові вояки і помагають Поліксені утримати Кассандру (Л. Укр., II, 1951, 276); // Стос. до варти, пов’язаний з вартуванням. Он сіра старезна в’язниця, Хатина при їй вартова (Л. Укр., IV, 1954, 94); Потяг спинився біля вартової будки із прикордонним знаком (Досв., Вибр., 1959, 180); // у знач. ім. вартови́й, во́го, ч.; вартова́, во́ї, ж. Він усе вартовим був, при садовині або при баштанах (Барв., Опов.., 1902, 353); Перед вікнами.. ходив мовчки вартовий з карабіном на плечі (Фр., VI, 1951, 170); Біля відсіку стоїть вартовий, він сперся на гвинтівку (Корн., І, 1955, 68); Чорне море, безбережне море, Ходять в морі наші кораблі: Крейсери, есмінці і лінкори — Вартові радянської землі (Нех., Ми живемо.., 1960, 53); *У порівн. Заснули кедри, рядом з ними хитаючись модрини сплять, стрункі смереки вартовими в тумані сторожко стоять (Гонч., Вибр., 1959, 135).
2. рідко. Те саме, що чергови́й. Саїд-Алі намагався вже самотужки підвестися, коли підбіг до нього Храпков, а за ним вартовий лікар (Ле, Міжгір’я, 1953, 276).
3. у знач. ім. вартова́, во́ї, ж. Приміщення для вартових.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 295.