ВАРНА́К, а, ч., дорев., розм. Людина, що втекла з каторги або відбувала її; каторжник. Аж за Уралом, за Елеком, Старий недобиток варнак Мені розказував отак Про сю криницю москалеву (Шевч., II, 1953, 247); Варнак шука дорогу биту, І пожарами світить ніч (Мал., І, 1956, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 293.