ВАПНЯ́К, у́, ч. Осадова, переважно морська порода, яка містить у собі вапно. Над головою, з правої руки, нависали брили вапняку, громадилися старі, роз’їдені морськими прибоями скелі (Смолич, V, 1959, 35); Вапняком, рудою наповняє [Орися] Звично величезні бункери (Шпорта, Запоріжці, 1952, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 290.