ВАНДРІ́ВКА, и, ж., діал. Мандрівка. По кількаденній вандрівці він зайшов до Лютовиськ (Фр., VIII, 1952, 376); Пишний, майже безмежний великан [ліс] неначе у вандрівці задержався ось тут та задумався над тихими полями (Коб., II, 1956, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 288.

Вандрівка, ки, ж. = Мандрівка. Фр. Пр. 136. Ой заберу діти в торбу, піду на вандрівку. Гол.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 125.