ВАНДА́ЛИ, ів, мн. (одн. ванда́л, а, ч.). 1. Група східногерманських племен, які, завоювавши частину Римської імперії і Рим, знищили велику кількість цінних пам’яток мистецтва і архітектури. Так звали [Респендіал] також одного з аланських вождів, що виступав у битві з вандалами (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 220).

2. Люди, які знищують, руйнують культурні цінності. В окупацію фашистські вандали частину приміщення її [школи] перетворили на стайню для коней (Вол., Самоцвіти, 1952, 124); Стародавні пам’ятники російської землі, скарби її вікової культури були зганьблені, пограбовані, а деякі і вщент зруйновані фашистськими вандалами (Кучер, Дорога.., 1958, 36); // Некультурні, малосвідомі люди. — Хоч у Марії й закрита форма [туберкульозу], але ми не вандали якісь, щоб поселятись там, де щоденно бувають діти (Збан., Малин. дзвін, 1958, 292).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 288.

ванда́ли (одн. ч. ванда́л, ж. ванда́лка) — група східно-германських племен, які на початку V ст. спустошили Галлію та Іспанію, а та­кож, завоювавши частину Рим­ської імперії та Рим під проводом короля Гензериха, протягом 14 днів його грабували і знищили велику кількість цінних пам’яток культури і мистецтва; у переносному розумінні — про людей, що знищу­ють, руйнують культурні цінності, або взагалі про некультурних, малоосвічених людей (звідси вандалізм — нещадне руйнування і ни­щення пам’яток мистецтва і куль­тури).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 63.