ВАЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок. 1. перех. Те саме, що вали́ти¹ 1.Авентій був розбійник з пупку, Всіх тормошив, валяв на купку (Котл., І, 1952, 195); На вулицях вітер валяв старі тини, на дахах гримів залізною бляхою (Чорн., Визвол. земля, 1959, 75); І чути юні голоси На молодій будові, Яка на щастя ожива, — Ось-ось задимлять труби, І як валяють дерева Свалявські лісоруби (Нагн., Вибр., 1957, 43).

◊ Валя́ти з ніг — те саме, що Вали́ти з ніг (див. вали́ти¹). Та віє вітер, повіває, А журба ж мене з ніг валяє (Укр.. лір. пісні, 1958, 343).

2. перех. Забруднювати. Помалу ступайте, Пилу не збивайте, Шмаття не валяйте (Чуб., III, 1872, 34).

3. перех. Розминаючи і дуже ущільнюючи, збивати (з вовни, шерсті, пуху тварин і т. ін.). Кульжан виявилася надзвичайно здібною і в тринадцять років вміла і шити, і варити, і валяти повсть (Тулуб, В степу.., 1964, 59); Спеціальні робітники валяли сукно, стригли, ворсували, фарбували (Іст. середніх віків, 1955, 166).

4. неперех., наказ, сп. валя́й (валя́йте), розм. Має знач. спонукання до дії. — Зашифрувала? Валяй далі: "Підпільний райком продовжує свою роботу" (Ю. Янов., І, 1954, 153); — Гм… За дверима поплескати язиками хочеться, — блискав Лозовий своєю білозубою, ясноокою, посмішкою… Гаразд, валяйте (Руд., Остання шабля, 1959, 284).

◊ Валя́ти ду́рня див. — ду́рень.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 287.

Валяти, ля́ю, єш, гл.

1) Валить, сваливать, опрокидывать. Чорт росердився, налітає і хату валяє. Рудч. Ск. II. 116. Буйний вітер в полі повіває, бідного козака із ніг валяє. АД. І.

2) Валять (сукно).

3) Бить, сбивать (съ дерева).

4) Пачкать, марать. Помалу ступайте, пилу не збивайте, шмаття не валяйте. Чуб. ІІІ. 34.

5) — коней. Выхолащивать лошадей. Шух. І. 211.

6) Испражняться. Мнж. 122.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 125.