ВА́ЛЯНЦІ, ів, мн. (одн. ва́лянець, нця, ч.). Те саме, що ва́лянки. — Та чи ти маленький, чи ти з розуму вижив, що в дорогу отак вирушив? А чи в тебе валянців нема? (Шиян, Баланда, 1957, 17); Я хутко злізаю на запічок, звідти плигаю в дідові валянці і повз старців вибігаю стрімголов надвір (Довж., Зач. Десна, 1957, 479).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 287.