ВА́ЛЯВА, и, ж., діал. Велика кількість. Валявою йдуть люди (Сл. Гр.); // Безладне нагромадження чогось. Не пізнаю двора: Все в валяві — руїна на руїні!.. А де була теплиця — купа гною… (Стар., Поет. тв., 1958, 174); У валяві черленої дубини, У грамузді полін, дощок і брусся, Мов пелехатий величезний джміль, Гула на все Посулля пилорама (Вирган, Квіт. береги, 1950, 119).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 286.