ВА́ЛКА, и, ж. 1. Окрема група підвід з вантажем, що перевозиться кудись. Оце ж тута зупинялась чумацька валка кожного разу (Барв., Опов.., 1902, 138); Один з чоловіків — статечний, видати, старший у валці — оглянув усі вози — навіть лантухи перелічив і рушати знак подав (Головко, І, 1957, 306); Допоміжна частина для перевезень у війську; обоз. І за мить Понеслась гарматна валка. Тільки вулиця гриміла (Воронько, Три покоління, 1950, 19).
Черво́на ва́лка — група урочисто прикрашених червоними прапорами підвід, машин, які везуть перший з урожаю хліб на зсипні пункти для здачі державі. "Гай-гай, — сказав він бригадирові польової бригади.., — за ними й чорт не похопиться, диви, лагодять червону валку з хлібом!" (Ю. Янов., II, 1954, 165); Показником темпу роботи має бути червона валка з хлібом, яку раніше відправить [комуна] до міста (Донч., І, 1956, 75).
2. Група людей, підвід, машин і т. ін., які рухаються одне за одним або стоять в одному ряду. Ой ви, хлопці молодії, Становіться в валку!.. На поле плечима, До солдат — очима! (Нар. лірика, 1956, 122); Підеш на базар, стоять валками вози та все з бочками вина (Н.-Лев., III, 1956, 255); Перед самим носом проскочила валка вагонеток з породою (Ле, Міжгір’я, 1953, 154); // Група людей, що разом ідуть кудись. — Одні з нашої валки подались на Тульчу, на Ісакчу, до родичів, а я бачу, що й тут наші люди — та й лишивсь (Коцюб., І, 1955, 379); З валкою незнайомих людей Іван прийшов до Борислава тільки надвечір (Кол., Терен.., 1959, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 285.