ВАЛЕ́Т, а, ч. У гральних картах — молодша фігура, що зображує зброєносця. Дід Кияшко неквапливо брав карту до рук, підносив її до самих очей і, зітхнувши, проголошував: —Валет пік (Збан., Єдина, 1959, 118).

◊ Вале́том лежа́ти (спа́ти і т. ін.) — лежати поруч, але головами в протилежні сторони. Он лягли край долини Дві дебелі дитини — Повкладались валетом у згоді (Криж., Срібне весілля, 1957, 281); Коли те, що зветься ліжком, вузьке, — сон провадиться "валетом" (Ю. Янов., І, 1958, 331).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 284.