ВА́ЖЧАТИ, аю, аєш, недок. 1. Набувати більшої ваги, ставати важчим. Чим більше невід тягли, тим він усе важчав (Мирний, І, 1954, 313).
2. Втрачати рухливість, ослаблятися внаслідок утоми, сонливості і т. ін. Голова дальше і дальше важчала, клонилася на груди (Мирний, І, 1954, 196); Сотник Ба́лика відчуває, як важчають його повіки (Тулуб, Людолови, І, 1957, 28).
3. Ставати труднішим у якомусь відношенні. Здавалося, він жив по правді, вчасно приносив жертви богам.., але ніхто тепер не допомагав, життя важчало, двір убожішав (Скл., Святослав, 1959, 97); Бій важчав (Ю. Янов., І, 1958, 153); // Проходити, відбуватися і т. ін. з більшим утрудненням, ніж до цього. Помалу ви беретеся все вгору та вгору. І непримітно наче, а натуга гарячить вашу кров, серце стукає дрібніше, зітхання важчає, затинається (Мирний, IV, 1955, 315).
4. перен. Набувати темніших, похмуріших тонів, робитися інтенсивнішим. Темнота важчала, наче самі гори змикалися над головою (Гончар, І, 1954, 69); Ні вітанням, ані репліками пошепки не порушували ці люди засинання дня під садовими тінями, що густішали й важчали (Ле, Міжгір’я, 1953, 199).
◊ Ва́жчає на душі́, безос. — посилюється поганий, гнітючий настрій. — Ану, говори, послухаєм, — щоразу важчає на душі чоловіка. Не дочекався він такого, як хотілося, помічника (Стельмах, II, 1962, 345).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 281.