ВАЖЕ́НЬКО, розм. Присл. до важе́нький. Мати моя зітхає важенько (Вовчок, VI, 1956, 221); // у знач. присудк. сл. І журно так, важенько так робиться чумакові на серці (Коцюб., І, 1955, 183).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 277.

Важенько нар. Ум. отъ важко.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 121.