ВАЖЕ́ЗНИЙ, а, е, розм. Дуже важкий. Впрігшись у санчата, розшарівшись з морозу та напруги, тягне Вутанька вуличкою на гору важезні свої лантухи (Гончар, II, 1959, 151); Щодня робив [Максим] вправи з гантелями, все збільшуючи їх вагу, витискав важезні гирі (Коз., Блискавка, 1962, 77); [Годвінсон:] Хто двигає такі гріхи важезні на скутій нечестю своїй душі, тому нема ні прощі, чі рятупку (Л. Укр., III, 1952, 75).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 276.