ВА́ДИТИ, джу, дині, недок. 1. рідко. Завдавати шкоди, робити комусь неприємність. Ніколи вже не буду вадить тому чоловікові, котрого ти милуєш! (Стор., І, 1957, 34).
2. тільки 3 ос. Бути шкідливим, шкодити (здоров’ю людей, тварин, ростові рослин); заважати, перешкоджати. — Бач, самі п’ють вино, їм воно нічого не вадить (Коцюб., І, 1955, 199); То, певне, ся погана зима тлк всім вадить на здоров’я (Л. Укр., V, 1956, 128); — А мені світло не вадить, — відповів Заруба (Кучер, Прощай.., 1957, 313); // безос. Перед обідом не вадить, а по обіді загладить (Номис, 1864, № 11534); Правда!.. правда, наїдались, А вам тепер вадить (Шевч., І, 1951, 334).
Не ва́дить (не ва́дило б), безос. — варто, варто б, слід, слід би, не зайва. Воно б не вадило сьогодні й підгулять (Г.-Арт., Байки.., 1958, 130); Дорога кепська: чи саньми, чи возом — Не розбереш. Подекуди й човном не вадило б (Рильський, І, 1946, 128).
3. безос. Нудити. — А мені не те, щоб жити. з ним: дивиться на нього вадить (Метл. і Кост., Тв., 1906, 96).
4. на кого, діал. Наговорювати. Чи хто всміхнеться.., панночка біжить до старої: "Бабуню, мене не шанують!" .. Та на всіх такеньки вадить та й вадить навадниця наша (Вовчок, І, 1955, 111).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 276.