ВАГІ́ТНІСТЬ, ності, ж. 1. Стан жінки к період розвитку в її організмі плоду. Дівчина приховувала, як могла, свою вагітність, але… призналась одного дня, плачучи, своїй матері (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 338).

2. фізл. Процес розвитку плоду з заплідненої яйцевої клітини в материнському організмі людини і живородних тварин.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 274.

вагі́тність — стан жінки в період розвитку в її організмі плоду; у на­родній традиції оцінюється дво­яко, — з одного боку, народження дитини визнається головною ме­тою шлюбу, а вагітна жінка уособлює родючість, їй приписують оберегові, цілющі та інші благодійні властивості; з другого, — ва­гітність вважають станом небез­печним (іноді нечистим), бо в жін­ці наявні дві душі, близькі до межі життя і смерті; вагітній не можна лякатися (наприклад вогню, блис­кавки) і торкатися при цьому сво­го обличчя чи іншої частини тіла (у немовляти на цьому місці буде «вогник» — родима пляма).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 62.