ВАГОВИ́ТИЙ, а, е. 1. Повноцінний вагою. А квасоля у мене така дорідна та ваговита — справжні тобі горіхи (Ряб., Жайворонки, 1957, 149); Дід, обережно пересипаючи з руки в руку ваговите зерно пшениці, відповів: — Авжеж непогана! (Колг. Укр., 1, 1958, 18);

* Образно. — А чого ж по інших колгоспах і врожаї кращі, і трудодень ваговитіший? (Вишня, І, 1956, 391).

2. перен. Важливий своїм значенням. І дівчатко .. Все розказує, про справи, Ваговиті, таємні (Л. Укр., IV, 1954, 123); // Змістовний, авторитетний. Він говорив неголосно, але слова лягали ваговиті й гарячі (Цюпа, Назустріч.., 1958, 54).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 275.