ВАБЛИ́ВИЙ, а, е. Який вабить, принаджує; привабливий. [Настя:] Ніколи не бачила я таких чарівних очей, такого вабливого погляду! (Кроп., V, 1959, 180); У кого є голос могутній, дзвінкий. Нехай на весь світ про Вітчизну співає, І співом вабливим докупи єднає [народ] (Дн. Чайка, Тв., 1960, 329); Чи згодна ти забуть про те життя вабливе. Заритись на селі і з того буть щаслива? (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 355).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 273.