В’Я́ТІР, а і я, ч., діал. Ятір. Ніхто їх не ловив-ні волоком, ні в’ятірами (Сл. Гр.); [Влас:] Часом уночі піду з в’ятірями по рибу (Кроп., II, 1958, 286).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 799.