В’Я́НУЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до в’я́нути. Дбайливо политі і старанно підстрижені, вони [квіти] красувалися серед в’янучих трав (Собко, Скеля.., 1961, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 799.