В’ЯЗИ́СТИЙ, а, е. Який має сильно розвинуті в’язи. Мали [батарейці] за звичай голити один одному голови в усяких умовах, влітку і взимку. Може, тому здавались особливо в’язистими — шиї наче витесані (Гончар, І, 1954, 241); В’язистий чоловік.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 797.