В’ЯЗ, а, ч. Листяне дерево (іноді кущ) з нерівнобокими листками та міцною деревиною. В’язи покрили свої голови брунатно-рожевими кучерями і злилися в ціле море м’якої вовни (Коцюб., II, 1955,. 427); Надзвичайно посухостійким і солевитривалим є дрібнолистий в’яз (Колг. енц., І, 1956, 710); * У порівн. Сам [парубок] високий, статний, як в’яз, бравий, як сокіл (Мирний, І, 1954, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 796.

В’яз, зу, м.

1) Дерево вязъ, Ulmus.

2) Рыба язь, Ciprinus rutillus.

3) Завязь. Як би дощ, то ще б в’яз був на огудині. Лебед. у. Щоб був в’яз на огірках. О. 1861. XI. Св. 59.

4) мн. В’язи = в’язок 2. То не біда, що по в’язи вода, тоє горш проняло, що і копилля поняло. Ном. № 7228. Ум. В’язок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 260.