В’Ю́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., що чим і що на що. Навантажувати робочих тварин вантажем, в’юками. — В походах і на війні запоріжці.. не мали з собою ні возів, ні ридванів, а все, що треба, в’ючили на коней (Стор., І, 1957, 264); Виводили із стайні коней й, сідлаючи їх, в’ючили переметними сумами й торбами (Морд., І, 1958, 143).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 795.

В’ючити, чу, чиш, гл. Вьючить. Все що треба, в’ючили на коней. Стор. II. 165.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 260.