Про УКРЛІТ.ORG

біснуватий

БІСНУВА́ТИЙ, а, е, заст. Психічнохворий, божевільний. [Річард (..бере від Деві молота і замахує ним):] Гей, одступіться!..здіймається лемент: "Він біснуватий!" (Л. Укр., III, 1952, 85); — Те, що вони [німці] дістали під Москвою, приголомшило навіть біснуватого Гітлера (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 32);

* У порівн. Готліб, мов біснуватий, зачав бігати по хаті (Фр., V, 1951, 400); // у знач. ім. біснува́тий, того, ч.; біснува́та, тої, ж. Про божевільну людину Оженився дурний та взяв біснувату, та не мали що робитипідпалили хату (Укр.. присл.., 1955, 257); // розм. Лютий, роздратований, розгніваний; несамовитий. Зробився Турн наш біснуватим. Реве, як ранений кабан (Котл., І, 1952, 257).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 190.

Біснуватий, а, е.

1) Сумасшедшій, бѣсноватый. Ном. № 6426.

2) Употребл. какъ эпитетъ въ значеніи переносномъ: сумасшедшій. Вже ж і Січ їх біснувата жидовою поросла. Шевч. Ой, дівчино, люблю тебе, не їж хліба — візьму тебе…. Ой козаче біснуватий, нехай не їсть твоя мати. Чуб. V. 482. Осадив назад біснуватих коней. Левиц. І. Ум. Біснуватенький.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 69.

вгору