БІЛЯ́К, а, ч.

1. Заєць, що має біле хутро. Заєць-біляк на зиму змінює шерсть; // розм., рідко. Тварина білої масті, птах з білим оперенням. На ставі пишно Лебідь плив, А Гуси сірії край його поринали. "Хіба оцей біляк вас з глузду звів?" — Один Гусак загомонів (Греб., І, 1957, 44).

2. бот. Білий гриб. Як загадав боровик, — На всі гриби полковник..: Ой тим білякам Да на войну [війну] йти. Ой казали біляки. Що ми зроду козаки (Чуб., V, 1874, 1183).

3. заст., зневажл. Білогвардієць, білобандит. Це ж мій бойовий товариш! Разом біляків били! (Донч., І, 1956, 482).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 185.

Біляк, ка, м.

1) Бѣлый по масти, одѣтый въ бѣлое. На ставі пишно лебедь плив, а гуси сірії край його поринали. — «Хиба отцей біляк вас з глузду звів?» — один гусак загомонів. Греб. 362.

2) Родъ грибовъ. Як загадав боровик…. ой тим білякам да на войну йти. Чуб. V. 1183.

3) Бѣлякъ-заяцъ. Шейк.

4) Родъ черешенъ. Уман. у.

5) Встрѣчено только въ думѣ «Про Самійла Кішку»: (Паювали) златосинії киндяки на козаки, златоглави — на отамани, турецькую білую габу — на козаки на біляки. АД. І. 219. Значеніе неясно. Аф. (310) переводить: «козаки, не вступившіе еще въ товариство, т. е. не посвященные въ званіе лицаря славнаго войска запорожскаго»; Шейк. (65) «козаки, ходившіе въ бѣлой одеждѣ». Кулишъ понимаетъ это слово въ смыслѣ простой, рядовой козакъ. «Лейстровик чи охочий? — Лейстровий, мосці-пане. — Біляк, чи отаман?» — З отамання. К. ЦН. 310.

6) Горшокъ безъ глазури изъ бѣлой глины. Вх. Лем. 392.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 68.