БІЛЯ́ВКА, и, ж., розм. Світловолоса або білолиця жінка, дівчина; білянка. Ой не піду до білявки, не піду (Сл. Гр.); Це була ніби писана на полотні геніальною рукою художника синьоока білявка (Збан., Любов, 1957, 135).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 185.

Білявка, ки, ж. Бѣлолицая, бѣлокурая, блондинка. Гол. II. 432. Ой не піду до білявки, не піду. Pauli. II. 189. Ум. Білявонька, білявочка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 68.