БІЛОРУ́КИЙ, а, е. Який має білі руки. Ціла зграя чорних ряс, як ворони злетілися, білозубі, білорукі, бистроокі (Вовчок, VI, 1956, 253); І не один у яр скотився звір.., де між борів та гір Пройшла з мечем красуня білорука (Рильський, Поеми, 1957, 288).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 184.

Білорукий, а, е. Бѣлорукій. Себе самих і білоруких городян хлібом годуємо. К. (О. 1861, І. 311).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 67.