БІЛОВИ́ДИЙ, а, е. Який має біле обличчя; білолиций. На ганку все ще стояв щасливий Харитін, високий, тонкий, рівний станом, біловидий (Н.-Лев., III, 1956, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 183.

Біловидий, а, е. Бѣлолицый. Ум. Біловиденький. О. 1862. IV. 75.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 65.