БІЛОБОРО́ДИЙ, а, е. Який мав сиву бороду. Сидить білобородий дервіш над свіжою могилою (Коцюб., II, 1955, 151); Дзвонить білобородий професор-голова. Стукає дзвоником по столу (Довж., І, 1958, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 183.

Білобородий, а, е. Съ бѣлой бородой, бѣлобородый. Ум. Білобороденький.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 65.