БІЛОБО́КИЙ, а, е. Який має білий бік (боки) або білі плями на боках. Біг кінь білобокий через яр глибокий (Сл. Гр.); Береза ця снилась Сашкові, ти бачиш її, білобоку? (Мал., II, 1956, 55); // Уживається як постійний епітет сороки. А сорока білобока на скрипочку грав (Чуб., V, 1874, 1145); Сидить на сучку сорока білобока (Л. Укр., III, 1952, 482).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 183.

Білобокий, а, е. Съ бѣлыми боками. Біг кінь білобокий через яр глибокий. Грин. І. 248. Чаще всего служить эпитетомъ къ слову сорока. А сорока білобока на скрипочку грає. Чуб. V. 1145., Ум. Білобокенький.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 65.