БІ́ЛКА, и, ж.

1. Невеличкий лісовий гризун, що живе на деревах. Десь у хвойній верховині завовтузилася білка (Донч., II, 1956, 7).

◊ Крути́тися як (на́че) [та] бі́лка в ко́лесі див. крути́тися; Обідра́ти як (мов, на́че) бі́лку див. обдира́ти.

2. Хутро цього гризуна. Від кожного двору по білці данину брали (Мирний, V, 1955, 268).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 182.

Білка, ки, ж.

1) Бѣлка.

2) Раст. Jurinaea cyanoides Dec. ЗЮЗО. I. 125. Ум. Білочка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 65.

бі́лка = бі́лйця = ви́вірка —

1) (зменшено-пестливе — бі́лочка) невеличкий лісовий гризун, що живе на деревах, а також хутро цього звіра; колись білячим хутром брали подвірну данину (звідси, очевидно, вираз «обідрати (об­голити) як (на) білку», що в пере­носному значенні — «забрати все»); у «Слові о полку Ігоревім» та його переспівах йдеться про данину «білками», яку платили русичі по­ганам (тобто іновірцямкочівникам); пор.: у Панаса Мирного: «А погани про те знали — На Руську землю, як та Галич, налітали, Від кожного двору по білці данину брали»; у С. Руданського: «А погані Руську землю всюди обігали І збирали дань по білці Від кожного двору»; символізує гарну, веселу, роботящу дівчину («Дівча, як ви­вірка»); у народі існує прикмета: якщо білки роблять великий запас горіхів — на холодну зиму; разом з тим у старих народних уявленнях білка — «нечиста» тварина, є про­вісницею пожежі, наближена до домовика, русалок та іншої нечис­тої сили; м’ясо білки їсти не можна; зустріч з нею — погана при­кмета. Білка їсть горішки і стука, стука дятел-птах (В. Сосюра); А Мариня в сукні білій, Неначе білиця, Богу молиться та плаче, Замкнута в світлиці (Т. Шевченко); Грають, стрибаючи з гілки на гілку, білиці (М. Олійник); Тут і там ставали ми, здержувані зчудовано блискавичними скоками вивірки по струн­ких соснах (Н. Кобринська); поведінка гризуна перенесена на стиль життя людини, звідси фразеоло­гізм: кру́титься, як бі́лка в ко́лесі — хтось багато клопочеться, мету­шиться, дуже зайнятий;

2) тільки біли́ця — невисвячена черниця.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 38-39.