БІ́ДКАННЯ, я, с.

1. Дія за знач. бі́дкатися 1. О. Хведор взявсь обома руками за голову і, замість бідкання, дрібно й весело зареготався (Н.-Лев., І, 1956, 141); // Скарги, плач і т. ін. Люди проходять — живі люди; чути їх мову — живий голос… їх бідкання, регіт, радощі, сльози (Мирний, III, 1954, 19); Уже в сінях він чує бідкання Дарини і злобне шипіння брата (Стельмах, Хліб.., 1959, 114).

2. рідко. Те саме, що бідува́ння; бідність. В ображу "Як жити" [М. Ірчана] реалістично змальовано бідкання старого фермера-українця з Умані, що.. двадцять п’ять років обливався кривавим потом, але так і не спромігся домогтися людського життя (Рад. літ-во, 2, 1957, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 176.

Бідкання, ня, с.

1) Бѣдствованіе. Як побачиш мою муку, моє бідкання щоденне. К. Псал. 69. Як де заведуться злидні, то отам не переводиться бідкання, аж поки злидні сами не перейдуть куди инде. Чуб. II. 398.

2) Жалобы на судьбу, гореванье. Хведор узявся обома руками за голову і замість бідкання дрібно і весело зареготався. Левиц. І. 179. Чи чує він наше бідкання за ним, чи баче наші сльози? Мир. Пов. І. 123.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 62.