БІДАЧИ́СЬКО, а, ч. і с., розм. Бідна, нещасна людина; бідолаха. І даремно він [поет], бідачисько, безсонними ночами "числив зорі і вчився читати.." (Фр., XVI, 1955, 110).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 176.